Кодексом України з процедур банкрутства визначено, що після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.
Продаж на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі або безпосередній продаж (прямий продаж) майна банкрута ліквідатор може здійснювати тільки щодо товарів, які швидко псуються, а також щодо виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, ринкова вартість яких не перевищує однієї мінімальної заробітної плати.
За загальним же правилом усі активи банкрута продаються з аукціонних торгів, які проводяться онлайн в системі ПРОЗОРРО. Адміністратором, відповідальним за забезпечення функціонування електронної торгової системи з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність) – банкрутів – Кабінетом міністрів України визначено Державне підприємство “ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ”, яке належить до сфери управління Мінекономіки.
Продавці в особі замовників аукціонів – арбітражних керуючих – через операторів авторизованих електронних майданчиків формують та публікують аукціони з продажу майна банкрутів. Далі, покупці – учасники аукціонів через ці ж авторизовані електронні майданчики реєструються для участі в аукціонах, сплачують гарантійний внесок по кожному лоту в розмірі 10% від стартової ціни та подають в електронному вигляді необхідні документи.
Коли аукціон завершується результативно, з суми гарантійного внеску переможця вираховується винагорода (комісія) аукціонного майданчика (біржі, або торгівельної організації), а залишок перераховуються на рахунок банкрута в якості сплати частини визначеної аукціоном ціни. У разі, коли розміру гарантійного внеску не вистачає для покриття винагороди майданчика, покупець зобов’язаний доплатити необхідну різницю.
Переможець аукціону сплачує комісійну винагороду оператора авторизованого електронного майданчика шляхом її вирахування оператором з гарантійного внеску переможця. Сплата винагороди певному оператору – аукціонному майданчику відбувається тільки у разі, коли переможець відповідного аукціону подавав заявку на участь в аукціоні саме через авторизований електронний майданчик цього оператора.
Розмір комісійної винагороди (комісії) аукціонного майданчика з продажу майна банкрута на аукціоні визначається згідно норми Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 02.10.2019 р.
Кабінетом міністрів України визначено, що розмір винагороди (комісії) аукціонного майданчика з продажу майна банкрута на аукціоні залежить від ціни продажу лота і може складати від 2% до 5%. Комісія торгівельної організації визначається, виходячи з перерахунку ціни продажу лота на розміри прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб:
ціна продажу в прожиткових мінімумах для працездатних осіб
до 2 прожиткових мінімумів
від 2 до 50 прожиткових мінімумів
від 50 до 500 прожиткових мінімумів
від 500 до 5000 прожиткових мінімумів
від 5000 прожиткових мінімумів
ціна продажу в гривнях (з 01.01.2024р. ПМПО = 3028 грн.)
до 6 055,99 грн
6 056,00 – 151 399,99 грн
151 400,00 – 1 513 999,99 грн
1 514 000,00 – 15 139 999,99 грн
від 15 140 000,00 грн
винагорода майданчика
5 %
4,5 %
4 %
3 %
2 %
Вирахувана з гарантійного внеску переможця аукціону винагорода може бути повернута оператором торгівельного аукціонного майданчика. У разі, коли суд визнає недійсним вчинений з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону правочин, винагорода повертається переможцю аукціону протягом п’яти робочих днів з дня прийняття судом відповідного рішення.
Після проведення аукціону визначений за його результатом переможець підписує та надсилає торговельній організації – відповідному оператору авторизованого електронного майданчика підписаний протокол проведення аукціону. На підставі протоколу про проведення аукціону покупець зобов’язаний сплатити остаточну ціну за лот. Після цього підписується акт приймання-передавання і аукціон вважається завершеним.
Практичний досвід викликає сумніви щодо можливості фактичного стягнення грошових сум з учасників чи акціонерів (засновників) або інших осіб, зокрема числі керівника боржника, на підставі частини 2 статті 61 КУзПБ.
Законодавством України про банкрутство юридичних осіб питання субсидіарної відповідальності врегульоване вже більше 20 років тому. Правовідносини щодо субсидіарної відповідальності додатково регулюються частинами першою та третьою статті 215 Господарського кодексу України, а також частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України.
Метою впровадження такого механізму є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство юридичної особи додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів, а також недопущення використання юридичної особи в якості інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, і, як наслідок, забезпечення фінансової дисципліни та стабільності функціонування ринку.
В розумінні норм статей 44, 61 та 65 КУзПБ, арбітражний керуючий має обовʼязок провести аналіз фінансово-господарського стану боржника, виявити ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності та/або незаконних дій у разі банкрутства.
Однією із підстав та важливим доказом для застосування частини 2 статті 61 КУзПБ є саме звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.
Детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута разом із дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство юридичної особи дозволяє ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 906/904/16, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20)).
Верховним Судом у постанові від 07.10.2021 по справі № 914/3812/15 викладено позицію, згідно якої частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі є звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства.
Частина друга ст. 61 КУзПБ не визначає ознак доведення до банкрутства, які могли б виступати підставами для покладення субсидіарної відповідальності на винних осіб. Тому саме проведений ліквідтором детальний аналіз фінансового стану банкрута у поєднанні з дослідженими підставами виникнення заборгованості перед кредиторами та сукупністю правочинів, інших юридичних дій, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника, дає змогу ліквідатору банкрута виявити ознаки доведення до банкрутства у діях засновників або інших осіб, зокрема керівника боржника.
Зазначені правові висновки Верховного Суду вимагають від ліквідатора вчинення заходів, спрямованих на отримання, аналіз, дослідження документів банкрута, зокрема, первинної документації, банківських виписок, тощо. При цьому, такі документи боржника можуть бути втрачені або навмисно приховані чи знищені його відповідальними особами з метою уникнення субсидіарної відповідальності в порядку, передбаченому нормами КУзПБ.
Також може бути втрачено звʼязок з відповідальними особами боржника, повноваження керівника можуть бути припиненими, в такому разі стає додатковим ускладненням встановлення їх місця перебування для витребування необхідних документів і залучення до участі у справі .
Важливим є врахування строків позовної давності стосовно предʼявлення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності. Оскільки на практиці часто зустрічаються перепони у отриманні необхідних документів чи їх витребуванні для аналізу і встановленні протиправних дій чи бездіяльності відповідальних осіб, заміна арбітражного керуючого у справі про банкрутство юридичної особи може призвести до застосування судом строків позовної давності в передбаченому Цивільним кодексом України порядку.
Касаційний Господарський суд у складі ВС зазначив щодо правил обчислення позовної давності, що ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є обставиною, яка свідчить, що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи – боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. Детальніше можна ознайомитись в тексті постанови КГС ВС у справі № 923/719/17 від 14.09.2021.
Не дивлячись на те, що частиною 2 статті 61 КУзПБ визначено право саме ліквідатора заявити вимоги до винних осіб, згідно з абзацом 11 частини 1 ст. 65 КУзПБ обов’язком ліквідатора є здійснення всієї повноти дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника.
Відтак це одночасно прямий обовʼязок арбітражного керуючого – предʼявити вимоги до засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника у разі виявлення ознак доведення боржника до банкрутства, оскільки стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси.
Обов’язковою складовою для настання субсидіарної відповідальності, відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ, є доведенням боржника до банкрутства, тобто обов’язковою умовою висунення субсидіарних вимог у процедурі банкрутства є підтвердження факту доведення до банкрутства. І законом не передбачено іншої підстави для настання субсидіарної відповідальності.
Об`єктом правопорушення у даному випадку є суспільні відносини у певній сфері, а саме порушення прав кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника через відсутність майна у боржника.
Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів (по факту, призвели до банкрутства).
При цьому законом не конкретизовано дії чи бездіяльність, які складають об’єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо переліку обставин, які мають бути доведені суб’єктом звернення та для покладення субсидіарної відповідальності підлягають встановленню судом, необхідно приймати до уваги також положення частини першої статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство. Такими діями можуть виступати, в тому числі:
1) вчинення суб’єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без можливості її погашення;
2) прийняття рішення суб’єктами відповідальності про відчуження активів боржника, внаслідок якого в боржника настала неплатоспроможність по інших зобов’язаннях;
3) прийняття суб’єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що потягло настання неплатоспроможності боржника, тощо.
Суб`єкти такого правопорушення визначаються нормою частини другою статті 61 КУзПБ.
Тлумачення положень ч. 2 ст. 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
До третіх осіб, яких може бути притягнуто субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника через доведення його до банкрутства, згідно норми ч. 2 ст. 61 КУзПБ належать будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (такі висновки викладаються у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі № 915/1624/16 від 22.04.2021).
Для застосування субсидіарної відповідальності суб’єктивною стороною правопорушення є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотив, мета, умисел чи необережність суб’єкта правопорушення).
Таким чином субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство юридичних осіб є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на учасників, акціонерів або інших осіб, зокрема керівника боржника при підтвердженні вини цих осіб у доведенні у справі про банкрутство, як юридичної особи боржника, до стану неплатоспроможності.
Під час практичного правозастосування виникають питання, які не врегульовані КУзПБ та Господарським процесуальним кодексом України, але досить часто мають місце при розгляді справ:
Заява про покладення субсидіарної відповідальності в порядку частини 2 статті 61 КУзПБ має розглядатись в окремому позовному провадженні в межах справи про банкрутство чи в межах основної справи про банкрутство юридичної особи;
проміжок часу, в який арбітражний керуючий зобов’язаний подати дану заяву для отримання позитивного рішення суду у випадках, коли доказова база містить всі підстави для покладення такої відповідальності;
чому покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника внаслідок доведення до банкрутства є передчасним через відсутність встановленого розміру вимог до винної особи (наприклад, не повністю сформована ліквідаційна маса через відсутність відомостей про місцезнаходження майна боржника або перебуванням даного майна у розшуку і відсутність згоди кредиторів на його списання з балансу банкрута).
Через відсутність нормативного врегулювання умов, підстав, обставин застосування норми частини 2 статті 61 КУзПБ, а також загального порядку її застосування, регулярно виникають пропозиції для внесення змін до КУзПБ.
Статтею 7 КУзПБ не визначено чи саме в межах справи про банкрутство юридичної особи має розглядатись заява про покладення субсидіарної відповідальності в порядку частини 2 статті 61 КУзПБ . Результати аналізу судових рішень свідчить, що господарські суди не обґрунтовують ніяким чином відкриття саме в межах справи про банкрутство окремого провадження для розгляду даної заяви.
Враховуючи норми Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що заява в порядку частини 2 статті 61 КУзПБ не наділена ознаками позовної заяви, оскільки:
відсутній позивач, оскільки заява подається арбітражним керуючим на виконання його прямого обовʼязку щодо захисту прав та інтересів як боржника, так і кредиторів;
відсутня можливість встановлення виду вимоги, оскільки стягнення коштів вказує на майнову вимогу, однак такі вимоги заявляються на користь боржника, а не арбітражного керуючого;
законом не встановлено необхідності сплачувати за подання такої заяви судовий збір.
Від вибору варіанту прийняття такої заяви судом до розгляду залежить також коло учасників справи, оскільки вже сформована практика, яка передбачає участь у справах позовного провадження в межах справ про банкрутство позивача та відповідача, а не всіх учасників провадження справи про банкрутство (наприклад, Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі № 914/2441/15 (914/841/22) від 26 квітня 2023 року).
Результати розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності безпосередньо впливають на права та інтереси кредиторів. Крім того, вони мають можливість брати участь у розгляді цієї заяви. Кредитори мають або мали господарські відносини з боржником, тому мають можливість підтвердити або спростувати наявність в дій чи бездіяльності представницьких органів боржника на час укладання сумнівних або явно шкідливих правочинів.
Визначення періоду та турміну подачі заяви та встановлення підстав для застосування частини 2 статті 61 КУзПБ.
Ухвалюючи постанову про визнання боржника банкрутом та перехід в ліквідаційну процедуру, а також досліджуючи зібрані арбітражним керуючим докази та наявний аналіз фінансово-господарського стану боржника з підтвердженням встановленого факту доведення до банкрутства, господарський суд у підсумковому засіданні може вже встановити також підстави для застосування частини 2 статті 61 КузПБ в цій процедурі.
Наявність доведеного факту вини засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, зокрема керівника боржника, у доведенні боржника до банкрутства вже обумовлює необхідність покладення на них субсидіарної відповідальності за зобовʼязаннями боржника. При цьому вже на момент проведення підсумкового засідання наявна можливість встановити склад правопорушення.
Супутні обставини щодо недовиявлення майна банкрута, недоформування ліквідаційної маси та відсутність рішення комітету кредиторів про списання даного майна з балансу банкрута, не перешкоджають застосуванню негативних наслідків до відповідальних осіб та притягненню їх до субсидіарної відповідальності за зобовʼязаннями боржника.
Впровадження такого механізму стане гарантією і буде спрямоване на задоволення вимог кредиторів, які зазнали збитків внаслідок недобросовісних дій з боку боржника в особі субсидіарних відповідачів.
Оскільки розмір субсидіарної відповідальності залежить від наслідків доведення до банкрутства, то на особу, яка позбавила боржника можливості розрахуватися з кредиторськими вимогами, покладається обов`язок зробити це саме в тій частині, в якій через її дії чи бездіяльність боржник втратив можливість це зробити.
Таким чином, вже враховуючи, що в постанові про визнання боржника банкрутом міститься встановлений факт покладення субсидіарної відповідальності, ліквідатор за результатами погашення кредиторських вимог може визначити фактичний розмір коштів, який втратили кредитори з вини субсидіарних відповідачів.
Відповідні уповноважені особи боржника усвідомлюють можливі негативні ризики своїх намірів, дій та бездіяльності і законодавством передбачено, що такі особи можуть нести субсидіарну відповідальність. Отже, вони зловживають своїми повноваженнями усвідомлено, наперед знаючи про ризики настання таких наслідків.
Відсутність нормативного визначеного порядку, зафіксованих умов, підстав та обставин для можливого застосування частини 2 статті 61 КУзПБ призводить до можливості уникнення таких винних осіб від відповідальності. Це стає можливим навіть за умови, що вони ігнорують вимоги арбітражного керуючого та суду, а також не беруть участі у розгляді справи.
Формування такої негативної практики обумовлено тим, що господарські суди в межах дискреційних повноважень в різний спосіб визначають обʼєктивну сторону правопорушення. Натомість мали б визначати та підтверджувати причинно-наслідковий звʼязок між діями таких осіб та самого факту доведення до банкрутства.
Відсутність чіткого законодавчого регулювання призвело до формування Верховним Судом правової позиції, яка позбавляє ліквідатора можливості за рахунок покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності своєчасно сформувати ліквідаційну масу.
Ліквідатор може подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності в межах справи про банкрутство юридичної особи виключно у ліквідаційній процедурі. Це обумовлено тим, що пред’явити таку вимогу можливо лише після вчинення усієї повноти дій спрямованих на виявлення та реалізацію активів боржника. Якщо після реалізації ліквідаційної маси коштів виявиться недостатньо для задоволення вимог кредиторів, то вже тоді у ліквідатора виникає право на пред’явлення вимоги про субсидіарну відповідальність. Також розмір субсидіарної вимоги пов’язаний виключно з наявністю такого права (така позиція викладена у Постанові ВС по справі №5024/980/2011 від 20.03.2019 року).
Ліквідатор може подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності лише після реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами (така позиція викладена у Постанові ВС по справі № 906/904/16 від 30.10.2019 року).
Для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі він може подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше, ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами на підставі здійснення такої реалізації в ліквідаційній процедурі за неповного погашення кредиторської заборгованості банкрута (позиція викладена у Постанові Верховного Суду по справі №906/904/16 від 30.10.2019 р.)
Визначальним у застосуванні цієї відповідальності з урахуванням правової конструкції ч. 2 ст. 61 КУзПБ є використання особою належних їй суб’єктивних прав на шкоду інтересам боржника та кредиторів, що призвело до неплатоспроможності боржника, а не спростування правомірності прийнятих нею рішень, вчинених дій та правочинів тощо. (Така позиція викладена в тексті постанови КГС ВС від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).
Підсумовуючи викладене, вважаємо, що позитивно вплинути на практичну реалізацію передбачених частиною 2 статті 61 КУзПБ гарантій можуть певні зміни в законодавчому врегулюванні.
По-перше, субсидіарна відповідальність за зобовʼязаннями боржника має бути покладена у разі недостатності майна боржника і потребує застосування відповідної норми КУзПБ вже на момент визнання боржника банкрутом.
По-друге, факт визнання боржника банкрутом і перехід до ліквідаційної процедури вже визначає, що для погашення кредиторських вимог і відновлення свого фінансового становища активів боржника недостатньо. Тому, у разі встановлення в постанові про визнання боржника банкрутом наявності підстав для покладення субсидіарної відповідальності згідно норми частини 2 статті 61 КУзПБ, ліквідатор має додатково звернутись до господарського суду з визначеним розміром вимог до субсидіарних відповідачів вже після вчинення усієї повноти дій.
По-третє, практика свідчить, що ліквідаційна процедура в межах справ про банкрутство юридичних осіб майже завжди триває довше встановленого КУзПБ строку, до того ж не завжди лише один і той самий арбітражний керуючий виконує повноваження ліквідатора у процедурі. Відтак для покладення субсидіарної відповідальності вже в процедурі розпорядження майном наявна можливість витребувати та отримати всю необхідну документацію боржника, встановити коло відповідальних осіб, причинно-наслідкові звʼязки, сформувати доказову базу та підтвердження всіх складових правопорушення.
У разі встановлення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності, має враховуватись, зокрема, наявність обставин можливого усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника вже після припинення повноважень суб’єкта відповідальності, та чи намагалися вони вжити належних дій з усунення таких негативних наслідків.
Господарський суд відразу матиме можливість встановити за актуальними датами всі необхідні обставини справи, проаналізувавши доводи та надавши оцінку доказам. До того ж буде актуальним для встановлення факту наявності чи відсутності ознак доведення до банкрутства аналіз фінансово-господарського стану боржника.
Час, що минув з дати припинення повноважень суб’єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об’єктивної сторони правопорушення, але зазвичай враховується судами та покладається в обгрунтування відмови в задоволенні заяви ліквідатора.
Як правило, новопризначений ліквідатор не має можливості отримати господарську документацію боржника чи за строком зберігання такої документації чи через ухилення відповідальної особи, повноваження якої вже припинено, втратою документів керівником або попереднім ліквідатором.
Крім того того фінансові показники у вигляді фінансової звітності, які надаються податковим органом на запит арбітражного керуючого часто не є актуальними, через це аналіз фінансово-господарського стану боржника не охоплює необхідний проміжок часу. Суди часто посилаються на такі обставини для відмови у задоволенні поданих в порядку норми частини 2 ст. 61 КУзПБ заяв.
Господарські суди часто посилаються на передчасність подачі ліквідатором заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідальних осіб, зокрема, через те, що рухоме майно боржника досі не виявлено або перебуває в розшуку значний час.
Відповідні висновки господарських судів обумовлені некоректністю формальних приписів, абзацу 2 частини 2 ст. 61 КУзПБ, а саме: субсидіарна відповідальність може бути покладена у разі недостатності майна боржника для розрахунку за його зобов’язаннями.
Неоціненим лишається той факт, що введення ліквідаційної процедури і визнання боржника банкрутом вже передбачає, що боржник є неплатоспроможним та не може виконати зобовʼязання перед своїми контрагентами, бюджетом, тощо. Така вже встановлена неплатоспроможність боржника та його неможливість виконати зобовʼязання внаслідок дій чи бездіяльності відповідних осіб має бути гарантованою субсидіарною відповідальністю винних осіб.
Не може бути підставою для звільнення від відповідальностіфакт наявності майна у боржника оскільки, майна боржника або його вартості може бути недостатньо для задоволення всіх кредиторських вимог і відновлення платоспроможності юридичної особи, що фактично не дозволяє юридичній особі відновити платоспроможність та здійснювати подальшу діяльність.
Розшук рухомого майна боржника може виступати лише формальним підтвердженням реалізації принципу повноти дій ліквідатора. Такий розшукможе роками не давати жодних результатів, але тим самим позбавляє ліквідатора можливості реалізувати обов’язок застосування субсидіарної відповідальності до винних осіб.
Зазначені негативні обставини нормативно-правового регулювання обумовлюють виникнення у господарських судів підстав для відмови у задоволенні заяв ліквідаторів про покладення субсидіарної відповідальності. Це, в свою чергу, негативно відбивається на можливості формування ліквідаційної маси та подальшому задоволенні вимог кредиторів у справах про банкрутство юридичних осіб.
Практика показує, що арбітражні керуючі під час виконання обов’язків діють енергійно та з ентузіазмом, що змушує господарські суди на власний розсуд надавати правову оцінку правовідносинам щодо субсидіарної відповідальності, навіть за відсутності чіткого нормативного врегулювання.
Для розуміння спектру правозастосовчої практики заслуговують на увагу також наступні справи:
справа № 902/1068/20, в межах якої розглядається заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства на керівника та засновника боржника, брата керівника та засновника боржника, дружини брата керівника та засновника боржника, іншого фермерського господарства.
Наразі судом ще не розглянута ця заява, тому відсутні правові висновки для аналізу.
справа № 910/3191/20, в межах якої комітетом кредиторів сформовано рішення про погодження умови продажу дебіторської заборгованості, яка складається зі стягнення з фізичної особи відповідної суми субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства.
Відповідний аукціон вже було оприлюднено на аукціонному майданчику.
справа № 910/6614/20, в межах якої прийнято до одночасного розгляду вимоги ліквідатора щодо притягнення до субсидіарної відповідальності шести осіб: колишніх керівників боржника, учасників товариства, сторонньої юридичної особи.
Цю заяву в лютому 2023 було задоволено частково, а далі частково скасовано апеляційною інстанцією. Судом апеляційної інстанції фактично відмовлено у покладенні субсидіарної відповідальності на всіх шістьох осіб.
Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що відповідні зміни до законодавства України з процедур банкрутства є нагальною потребою не лише для юридичної спільноти, але й учасників реального сектору української економіки. Зміни мають бути спрямовані на запобігання свавільному застосуванню і трактуванню норм права щодо субсидіарної відповідальності винних осіб за доведення до банкрутства юридичної особи.
За перші 8 місяців 2023 року в Україні відкрито 549 проваджень у справах про банкрутство юридичних осіб, а господарські суди лише першої інстанції ухвалили у справах між юридичними особами більше 1700 рішень. Єдиний державний реєстр боржників містить 8,6 мільйонів записів, а під санкціями РНБО перебуває 9254 фізичних особи та більше 500 українських компаній.
Перебування країни у стані війни та негативні тенденції в національній економіці роблять розрахунки між компаніями непередбачуваними. Будь-яка компанія, яка роками вчасно розраховувалася або поставляла продукцію, може лише на вигляд бути життєздатною, проте її борги вже можуть сягати критичних показників.
Достеменно передбачити, якою буде поведінка контрагента в майбутньому та чи буде він вчасно розраховуватися або забезпечувати поставки, звісно, не можливо. Однак безумовно необхідним для економічної безпеки будь-якої компанії є своєчасне отримання інформації про те, яку заборгованість (дебіторську та кредиторську) накопичує контрагент, які має судові процеси та санкції, чи не змінив він власника або місцезнаходження, чи не втрачає активи, тощо.
Як перевірити контрагента
Існує безліч сервісів, які беруть інформацію про юридичних та фізичних осіб з публічно доступних реєстрів. Однак важливо не лише отримати інформацію, але й вірно визначити сукупність джерел, оцінити результати та сформувати об’єктивні висновки про стан і динаміку компанії-контрагента.
Саме кваліфіковану перевірку з формуванням об’єктивних висновків про стан юридичної особи або ФОП та наявність ризиків співробітництва здійснюють спеціалісти Юридичної компанії “САЙКОМ”. Перевірка відбувається по всіх доступних базах даних, інформаційних та пошукових джерелах, а це в сукупності більше ніж 100 джерел. Висновок формується адвокатом із залученням, у разі необхідності, фінансового аналітика та включає всі результати пошуку і рекомендації щодо подальших дій. При цьому всі відомості відображаються так, як їх внесено до реєстрів, з точним зазначенням дат, номерів, грошових сум та інших відповідних даних.
Перевірка здійснюється конфіденційно, тобто контрагент не отримує жодних повідомлень про те, що його стан перевіряється.
Замовити кваліфіковану перевірку контрагента – компанії чи ФОП з висновком адвоката та подальшим моніторингом можна за посиланням: кваліфікована перевірка.
Як моніторити стан контрагента
Використання спеціального програмного забезпечення з доступом до відповідних баз даних дозволяє безперервно відстежувати всі зміни, які відбуваються із компаніями та фізичними особами-підприємцями. Кваліфікований моніторинг дозволяє відстежити такі зміни та надати оцінку можливим пов’язаним із ними ризикам. Як і за результатами кваліфікованої перевірки, оцінка виявлених змін надається адвокатом Юридичної компанії “САЙКОМ”.
В межах моніторингу вся інформація надходить невідкладно після її публікації у відповідному реєстрі, оцінюється адвокатом та надсилається у вигляді звіту замовнику послуги електронною поштою з додатковим повідомленням на визначений номер телефону.
Замовити моніторинг компанії або ФОП в Юридичній компанії “САЙКОМ” можливо на період в 1 місяць або в 1 рік. Замовлення моніторингу на 1 рік передбачає кваліфіковану перевірку контрагента із значною знижкою.
28 липня 2023 року набули чинності зміни до Кодексу України з процедур банкрутства, згідно яких, зокрема, доповнено Кодекс статтею 12–1 “Запит арбітражного керуючого”. Арбітражний керуючий і до набрання чинності цими змінами мав повноваження звертатися із запитами та отримувати інформацію щодо боржника, однак законодавець вирішив уточнити ці норми. І тепер Кодекс України з процедур банкрутства містить визначення поняття “запит арбітражного керуючого”:
Запит арбітражного керуючого – це письмове або у формі електронного документа звернення арбітражного керуючого, призначеного господарським судом розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реструктуризацією, керуючим реалізацією, до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань, фізичних осіб про надання інформації, копій документів, необхідних арбітражному керуючому для здійснення повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) щодо боржника, а також членів сім’ї боржника – фізичних осіб, визначених абзацом другим частини п’ятої статті 116 цього Кодексу, стосовно якого арбітражний керуючий здійснює повноваження розпорядника майна керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реструктуризацію або керуючого реалізацією.
Отримання арбітражним керуючим від банків інформації, що містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Так статтю 62 “Розкриття банківської таємниці” цього Закону було доповнено п. 13), згідно якого інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками “арбітражним керуючим – на їхні запити стосовно боржників, щодо яких арбітражний керуючий здійснює повноваження розпорядника майна керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реструктуризацію або керуючого реалізацією, в порядку, встановленому статтею 12–1 Кодексу України з процедур банкрутства, – щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретного клієнта (юридичної або фізичної особи, фізичної особи – підприємця) про наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, а також щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання клієнту в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа”.
Отримання арбітражним керуючим інформації від небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, що містить таємницю надавача платіжних послуг або емітента електронних грошей, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Національним банком України.
Також було доповнено норми Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” щодо розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках, тобто інформації про діяльність та фінансовий стан клієнта. Така інформація , а також відносини, що виникають під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках має бути розкрита учасниками ринків капіталу на запит арбітражного керуючого у порядку, встановленому статтею 12–1 Кодексу України з процедур банкрутства. На запит розкривається інформація щодо рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретного клієнта (юридичної або фізичної особи, фізичної особи – підприємця) про наявність рахунків, номери рахунків, залишок цінних паперів на рахунках у цінних паперах, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу
Також Кодекс України з процедур банкрутства тепер містить вимоги до оформлення запиту арбітражного керуючого, який виконує повноваження у справі про банкрутство юридичної особи або фізичної.
Так до запиту арбітражного керуючого має бути додана посвідчена арбітражним керуючим копія судового рішення про призначення його у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реструктуризацією або керуючим реалізацією. Особам, які отримали та зобов’язані відповісти на запит арбітражного керуючого, заборонено вимагати від арбітражного керуючого надання разом із таким запитом інших документів.
При цьому арбітражних керуючих обмежено забороною вимагати надання консультацій і роз’яснень положень законодавства.
Кодексом з процедур банкрутства зобов’язано органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій, громадських об’єднань, фізичні особи, яким направлено запит арбітражного керуючого, в строк не більше 10 робочих днів з дня отримання запиту надати арбітражному керуючому відповідну інформацію, у тому числі таку, що становить банківську таємницю, таємницю надавача платіжних послуг або емітента електронних грошей, крім таємної та/або службової інформації та копій документів, у яких міститься таємна та/або службова інформація, копії документів.
Лише у разі якщо запит арбітражного керуючого стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту арбітражного керуючого може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження. Про таке продовження строку арбітражному керуючому має бути письмово повідомлено не пізніше 5 робочих днів з дня отримання його запиту.
Вказані зміни до Кодексу України з процедур банкрутства також офіційно дозволили надавати на запит арбітражного керуючого може відповідну інформацію та копії документів в електронній формі.
Арбітражного керуючого зобов’язали відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк документів, у разі якщо задоволення його запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок. Однак розмір таких витрат не може перевищувати граничних норм витрат на копіювання та друк, встановлених відповідно до законодавства.
Частиною 3 статті 12-1 Кодексу України з процедур банкрутство визначно, що “Відмова в наданні інформації на запит арбітражного керуючого, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації тягнуть за собою відповідальність згідно із законом, крім випадків відмови в наданні таємної та/або службової інформації“. Однак при цьому іншими нормативно правовими актами жодної відповідальності для суб’єктів запиту арбітражного керуючого за відмову в наданні відповіді, надання несвоєчасної, неповної або недостовірної відповіді на визначено, тому дієве забезпечення ціє норми відсутнє.
БЕЗКОШТОВНО ОТРИМАТИ ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН СТЯГНЕННЯ З ВАШОГО БОРЖНИКА У БАНКРУТСТВІ (email повідомлення)
Велика палата Верховного суду, розглядаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю, зробила висновки щодо можливості оцінювання як доказів електронного листування суб’єктів господарювання через месенджери, такі як WhatsApp, Telegram та інші.
Великою палатою ВС визначено, що поняття електронного доказу є ширшим ніж категорія “електронний документ”. Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронним доказом може бути будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення разом з додатками до них, які відправлені електронною поштою чи через будь-які застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Також Суд звернув увагу на те, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Ще 27 квітня 2014 року набув чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”. Вже після початку повномаштабної агресії з боку російської федерації, 21 квітня 2022 року до нього було внесено зміни стосовно визначення тимчасово окупованих територій. Тимчасово окупованою територією визнається, зокрема, “сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях“, а також “інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку“.
З моменту введення в дію зазначеного Закону, тобто з 27 квітня 2014 року, діє норма частини 2 статті 13 цього Закону. Згідно цієї норми:
“Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами – підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України“.
Тобто законодавець визначив, що відсутня необхідність визнавати кожен такий правочин недійсним в судовому порядку. Відтак всі правочини, в яких хочаб однією стороною є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є апріорі нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Нормою абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є нікчемним та, відповідно, недійсним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому наслідки недійсності правочину, визначені ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме повернення кожною стороною одержаного за цим правочином чи відшкодування вартості послуг, не відбуваються автоматично. Застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину відбувається в судовому порядку. Такий порядок передбачає заявлення відповідного позову, розгляд справи в суді та ухвалення судом відповідного рішення. І вже на підставі цього судового рішення, яке набрало законної сили, відбувається стягнення безпідставно отриманих коштів, скасування реєстрації та витребування безпідставно набутого майна. Для ефективної реалізації вказаних процедур вкрай важливими є професійні послуги юриста.
Отримати консультацію та ЗАМОВИТИ професійні послуги адвоката Юридичної компанії “САЙКОМ”
13.07.2023 р. прийнято Проект Закону “про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо застосування процедур банкрутства у період дії воєнного стану”.
Цим законом внесено низку змін до чинного Кодексу з процедур банкрутства. Частина цих змін є постійними нормами, частина змін буде функціонувати увесь період дії та ще протягом 6 місяців після завершення або скасування военного стану.
Серед важливих новел, не пов’язаних із военним станом, введено норму, якою закріплено можливість для арбітражного керуючого подавати всі запити як на паперових носіях, так і в електронному вигляді. Також для отримувачів запитів – державних органів, юридичних та фізичних осіб – визначено термін надання відповіді в 5 робочих днів з дня отримання. Оскільки заборони здійснювати електронний документообіг і раніше не існувало, на практиці арбітражні керуючі і зараз часто спрямовують запити в електронному вигляді.
Нововведенням також є обов’язок боржника у процедурі розпорядження майном надавати розпоряднику майна можливість безпосереднього доступу до інформації, що зберігається у базах даних (у тому числі електронних), які використовуються посадовими особами боржника для ведення бухгалтерського, податкового та управлінського обліку, а також для формування бухгалтерської, статистичної та податкової звітності та/або надавати можливість ознайомитися розпоряднику майна з такою інформацією іншим способом з можливістю друкувати та/або копіювати документи, необхідні для здійснення повноважень розпорядника майна.
Крім того законодавець прямо надав право зборам кредиторів визначати кандидатуру арбітражного керуючого для призначення у справі про банкрутство. Раніше формально таким правом був наділений тільки комітет кредиторів у справі, хоча на практиці суди враховували і прийняті зборами кредиторів рішення щодо кадидатури арбітражного керуючого.
Зміни передбачають і нові обов’язки арбітражних керуючих-ліквідаторів. Так ліквідатори тепер зобов’язані в 30-денний строк від дня призначення скласти і затвердити план проведення ліквідаційної процедури, копію якого надіслати комітету кредиторів протягом 3 днів з дня його затвердження. Також ліквідатори тепер прямо зобов’язані складати письмові висновки про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство.
Не достатньо зрозумілою є нова норма, згідно якої під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб щодо відшкодування шкоди та/або збитків, завданих цими особами інтересам кредиторів та державі. Не визначеним залишився порядок подання таких заяв, статус відповідних зацікавлених осіб, механізми розрахунків, тощо. Реальність та механізм застосування ціє норми буде визначатися практикою.
Законодавець також приділив увагу порядку продажу майна боржника заставного кредитору. Визначено, що продаж майна забезпеченому кредитору в порядку, визначеному статтею 81 КУзПБ, прирівнюється за своїми правовими наслідками до звернення стягнення на предмет застави (іпотеки).
Зміни торкнулися і процедур неплатоспроможності фізичних осіб. Так відтепер постановлення судом ухвали про завершення процедури погашення боргів та закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи – підприємця є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.
Найбільш істотні зміни відбулися щодо процедур банкрутства на час воєнного стану. Так, встановлено, що тимчасово, на період дії воєнного стану та протягом 6 місяців з дати припинення або скасування воєнного стану:
щодо проведення зборів та комітетів кредиторів
Збори (комітет) кредиторів можуть проводитися в режимі відеоконференції, за умови дотримання вимог статті 48 КУзПБ. Якщо учасник зборів (комітету) кредиторів не має електронного цифрового підпису, підтвердження особи такого учасника здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Носій відеозапису відеоконференції є обов’язковим додатком до протоколу зборів (комітету) кредиторів. Протокольне рішення зборів (комітету) кредиторів підписується арбітражним керуючим, а в разі проведення зборів (комітету) кредиторів без участі арбітражного керуючого – кредитором, обраним головою зборів (комітету) кредиторів.
Збори (комітет) кредиторів можуть проводитися шляхом опитування. Ініціатор опитування надсилає всім учасникам зборів (комітету) кредиторів запит з проектом рішення із запропонованого питання (питань). У такому запиті зазначаються адреса, на яку учасники опитування мають надіслати свою відповідь, та строк надання відповіді.
Надсилання запитів здійснюється на адреси електронної пошти учасників зборів (комітету) кредиторів, зазначені в заявах з грошовими вимогами до боржника, або на офіційно повідомлену адресу. У разі якщо в учасника опитування відсутня адреса електронної пошти, запит надсилається поштовим відправленням. У такому разі строк проведення опитування має враховувати строки надходження поштової кореспонденції.
У разі згоди із запропонованим рішенням учасник опитування підписує проект рішення та надсилає його ініціатору протягом 15 днів з дня отримання запиту. Згода учасника опитування з прийнятим рішенням має бути безумовною. Рішення учасника опитування, направлене разом з документами, що підтверджують його повноваження, на електронну пошту ініціатору опитування, підписується з використанням електронного цифрового підпису уповноваженої особи.
Рішення учасника опитування, направлене засобами поштового зв’язку, підписується особисто учасником опитування або його представником з наданням документів, що підтверджують повноваження представника.
Відповіді, отримані після закінчення встановленого строку або такі, зміст яких не дає змоги встановити волевиявлення учасника опитування щодо порушеного питання, не враховуються під час підрахунку результатів голосування з такого питання.
Ініціатор опитування зобов’язаний викласти прийняте рішення у письмовій формі, додати до нього копії відповідей усіх учасників опитування та надіслати всім учасникам зборів (комітету) кредиторів у порядку, встановленому для надсилання запитів, протягом 10 днів з дати завершення строку на прийняття ним відповідей від учасників зборів (комітету) кредиторів. Датою прийняття рішення вважається останній день строку, протягом якого учасники опитування мали надіслати свої відповіді ініціатору опитування.
щодо відповідальності арбітражного керуючого
Арбітражний керуючий не несе дисциплінарної відповідальності за невчинення дій та невиконання обов’язків, передбачених цим Кодексом, якщо їх вчинення та/або невиконання було унеможливлено у зв’язку з веденням бойових дій у районах за місцезнаходженням або місцем проживання чи перебуванням боржника, кредитора, місцезнаходженням майна боржника, місцезнаходженням офісу або місцем проживання чи перебуванням арбітражного керуючого, що зумовлювало існування загроз для життя і здоров’я.
щодо процесуальних питань та строків
Суд за клопотанням комітету кредиторів, кредитора, арбітражного керуючого чи з власної ініціативи може продовжити строки:
проведення попереднього засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність),
звернення у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником,
дії мораторію на задоволення вимог кредиторів,
оголошення про проведення першого, повторного та/або другого повторного аукціону,
виконання плану санації чи реструктуризації боргів боржника,
Розгляд справи про банкрутство (неплатоспроможність) або окремого процесуального питання за клопотанням учасника провадження або за власною ініціативою може здійснюватися господарським судом в порядку письмового провадження. Письмовим провадженням є розгляд господарським судом справи про банкрутство (неплатоспроможність) або вирішення окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Зупиняється нарахування відсотків на зобов’язання боржника перед кредиторами, які реструктуризовані згідно плану санації чи плану реструктуризації боргів боржника. Штрафні санкції за невиконання боржником таких зобов’язань не нараховуються. Прострочені зобов’язання, передбачені планом санації чи реструктуризації боргів боржника, підлягають розстроченню на строк виконання плану санації чи реструктуризації боргів боржника.
щодо відкриття провадження за заявою боржника
Якщо проведення бойових дій призвело до неплатоспроможності боржника, відносно такого боржника справу про банкрутство (неплатоспроможність) може бути відкрито за заявою такого боржника без здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому на депозитний рахунок суду, передбаченої цим Кодексом. В такому разі до заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність) додається копія укладеної боржником угоди з обраним ним арбітражним керуючим про виконання арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) до її закриття з оплатою винагороди на умовах, визначених цією угодою. Господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відповідно до цього пункту, призначає арбітражного керуючого, з яким боржником укладено угоду, розпорядником майна або керуючим реструктуризацією.
Згідно норм Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” карантин припиняється з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України.
Наслідки завершення карантину
В процедурах банкрутства відбуваються зміни стосовно варіантів вибору арбітражним керуючим способів проведення зборів кредиторів та засідань комітетів кредиторів. Перехідними положеннями Кодексу України з процедур банкрутства було визначено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 збори (комітет) кредиторів у справах про банкрутство може проводится шляхом опитування або в режимі відеоконференції.
Відповідно після завершення карантину, така опція стає недоступною. Хоча більшість арбітражних керуючих сходиться на думці, що за погодженням з кредиторами їх збори та засідання комітетів можна і в подальшому проводити шляхом опитування. Таке вбачається доцільним з метою уникнення заявих переміщень представників учасників справ для забезпечення захисту їх життя та здоров’я, особливо з огляду на відсутність в багатьох локаціях належних укриттів.
Вкладники збанкрутілих банків зможуть у кілька кліків повернути кошти.
Підписали меморандум з Фондом гарантування вкладів і вже працюємо над новою послугою в Дії.
Просто в застосунку можна буде подати заяву про відшкодування грошей, перевірити суму виплати, вибрати наявний або відкрити новий рахунок єПідтримка у банках-агентах Фонду. Далі на цей рахунок надійдуть кошти.
Сьогодні треба відшкодувати близько 3,2 млрд грн, а це — 1,4 млн рахунків українців. Послуга в Дії допоможе сотням тисяч людей повернути свої гроші без походів до банків.
Предметом майбутнього позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “Новаагро” про стягнення 1 865 667,10 грн у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Таким чином, Суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Суд зазначає, що відповідач ні в апеляційній скарзі, ні в касаційній скарзі не зазначає, яким чином накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах у межах оспорюваної суми порушує його права, не зазначив про наявність у нього на відкритих рахунках в банківських та інших фінансово-кредитних установах достатньої кількості грошових коштів, що свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем з рахунку Фермерського господарства “Вікторія 777” неодноразово здійснювались грошові перерахунки на інше афілійоване підприємство – ПСП “ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА”, що свідчить про недобросовісні дії відповідача задля ухилення від сплати боргу.
З огляду на викладене Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що позивач не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів, позивач не надав суду жодного доказу того, що відповідач вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час тощо.